Тики (нервові тики)
Тик — це коротенький рух або звук, який виходить сам собою: дитина часто кліпає, смикає плечем, морщить носа, покашлює без застуди.
Онлайн-оцінка рецепта
Лікар розгляне ваш запит і вирішить, чи є призначення рецепта медично доцільним.
Поспілкуйтеся з лікарем онлайн
Обговоріть симптоми та можливі подальші кроки з лікарем під час онлайн-консультації.
На цій сторінці
Ліки, які часто застосовують при Тики (нервові тики)
Лише з інформаційною метою. Перед застосуванням будь-яких ліків проконсультуйтеся з лікарем.
Лікарська форма: ТАБЛЕТКА, 1 мгДіюча речовина: РисперидонВиробник: Neuraxpharm Spain S.L.Потрібен рецептЛікарська форма: ТАБЛЕТКА, 1 мгДіюча речовина: РисперидонВиробник: Sandoz Farmaceutica S.A.Потрібен рецептЛікарська форма: ТАБЛЕТКА, 6 мгДіюча речовина: РисперидонВиробник: Laboratorios Alter S.A.Потрібен рецепт
Тик — це коротенький рух або звук, який виходить сам собою: дитина часто кліпає, смикає плечем, морщить носа, покашлює без застуди. Збоку це схоже на кепську звичку або на кривляння, тому тикам дістається більше зауважень, ніж будь-якому іншому дитячому стану. Насправді втримати тик приблизно так само важко, як утримати чхання. Тики поширені: через них проходить помітна частина дітей шкільного віку, найчастіше вони з’являються у п’ять-сім років і здебільшого минають самі, без жодного лікування. Це не наслідок поганого виховання, не результат переляку і не те, що батьки чогось недогледіли.
Як це виглядає
Тики поділяють на дві групи. Рухові — це рухи: кліпання, замружування, посмикування головою, підкидання плеча, гримаси, змахи рукою, іноді цілі послідовності на кшталт «обернутися й торкнутися предмета». Голосові — це звуки на видиху: покашлювання, шморгання носом, хмикання, посвистування, рідше — повторення слова чи уривка фрази.
Є кілька рис, за якими тик упізнають майже безпомилково:
- він приходить нападами: кілька посмикувань поспіль, потім перерва;
- перед ним у старшої дитини наростає неприємне відчуття — свербіж у повіці, клубок у горлі, натяг у плечі, — і тик його знімає; діти описують це як «треба зробити, бо не відпустить»;
- він змінюється з часом: кліпання минає, натомість з’являється шморгання, а через півроку — посмикування плечем;
- він іде хвилями: тиждень майже непомітний, потім місяць впадає в око, і це не означає, що щось погіршилося;
- уві сні тиків зазвичай немає.
Малі діти часто взагалі не помічають своїх тиків і дивуються, коли їм про них кажуть. Усвідомлювати їх і завчасно відчувати поштовх діти починають ближче до десяти років.
Чому вони то посилюються, то стихають
Тики дуже чутливі до стану людини. Сильнішими вони стають від утоми й недосипання, від хвилювання — причому радісного теж, перед днем народження і після свята їх буває більше, ніж у звичайний вівторок, — від стресу, під час хвороби з температурою і тоді, коли дитина нічим не зайнята. Окремий і найприкріший підсилювач — розмови про тики: що частіше про них нагадують, то їх більше.
Слабшають тики, коли людина чимось захоплена: грає на інструменті, читає, збирає конструктор, занурена в гру, розповідає про те, що їй цікаво. Це одна з причин, чому вчителі іноді не вірять батькам: на уроці, де дитина зосереджена, тиків може не бути зовсім.
І найважливіше, що варто зрозуміти оточенню. Тик можна ненадовго затримати — хвилину, іноді кілька. Саме тому дорослі роблять хибний висновок: «Отже, може, коли хоче». Може, але дорогою ціною: увесь цей час людина зайнята лише стримуванням, зосередитися на чомусь іншому не вдається, а щойно напруга спадає, тики виходять залпом і якийсь час їх більше, ніж завжди. Дитина, яка «чудово поводилася в лікаря», приходить додому і розряджається просто в передпокої. Це не вдавання і не помста батькам, а прямий наслідок того, що вона годину себе тримала.
Звідки вони беруться
Тики пов’язані з роботою ділянок мозку, що відповідають за запуск і гальмування рухів. Нічого в мозку при цьому не руйнується, і на розвиток дитини самі тики не впливають.
Велику роль відіграє спадковість: у когось із родичів часто знаходиться схожа історія в дитинстві, про яку в сім’ї не згадували. Нерідко тики йдуть поряд із розладом дефіциту уваги та гіперактивності або з нав’язливими думками й ритуалами, і подеколи ці супутники заважають дитині значно більше за самі тики.
Чого в переліку причин немає — це виховання, екранів, солодкого і «нервової обстановки вдома». Стрес робить наявні тики помітнішими, але не створює їх на порожньому місці. Рідше тики виявляються побічною дією ліків-стимуляторів або наслідком вживання психоактивних речовин; зовсім рідко посмикування є проявом іншої хвороби нервової системи — і саме тоді потрібен лікар.
Скільки це триває і до чого тут синдром Туретта
Найчастіший сценарій — тики тримаються кілька місяців і минають. Якщо вони зберігаються довше року і при цьому є і рухові, і голосові, стан називають синдромом Туретта. Назва звучить важко, а в кіно його зазвичай зображують через вигукування лайливих слів — насправді так проявляється менша частина людей із цим діагнозом. Саме слово «Туретт» не означає ані тяжкого перебігу, ані особливого прогнозу: це просто спосіб позначити, що тики не місячні, а стійкі.
Пік припадає приблизно на вік від восьми років до середини підліткового. Далі в більшості тики слабшають або зникають: у дорослому віці в частини людей не залишається нічого, у частини лишаються легкі посмикування, помітні хіба що їм самим. Передбачити за силою тиків у сім років, що буде в сімнадцять, неможливо, і втішає тут те, що напрямок у цієї історії частіше добрий.
Як поводитися поруч із тиком
Головне правило одне: не привертати до тика уваги. Воно нехитре, але виконувати його важко, бо тик буквально проситься, щоб на нього відреагували.
- Не робити зауважень і не просити «перестань» чи «не смикайся». Це не допомагає ніколи, а тиків після такого прохання стає більше.
- Не карати і не соромити. Дитина не винна, і вона має почути це від вас словами.
- Не обговорювати тики при дитині з бабусями, сусідами й лікарями так, ніби її немає в кімнаті.
- Не змушувати «показати тик» і не знімати його без дозволу. Якщо лікар попросив відео, знімайте між іншим, не оголошуючи про це.
- Спокійно пояснити дитині, що з нею відбувається: так буває в багатьох, тіло іноді робить зайві рухи, це мине, нічого страшного немає. Незнання лякає дужче за самі тики.
- Попередити вчителя і тренера — і попросити не смикати дитину. Добре, коли є право вийти з класу на хвилину, коли припекло: користуються цим зазвичай рідше, ніж здається, але напругу воно знімає сильно.
- Стежити за сном і за тим, щоб день не був перевантажений: недосипання — найпередбачуваніший підсилювач тиків.
- Окремо пильнувати цькування. Воно набагато небезпечніше за самі тики і потребує втручання дорослих, а не поради «не звертай уваги».
Коли з тиком треба до лікаря
Більшості дітей із тиками лікар потрібен один раз — щоб переконатися, що це саме тики, і почути, що робити не треба нічого. Але є ситуації, коли звернутися варто обов’язково:
- тик завдає болю або травмує — різкі ривки головою, удари рукою по собі, прикушування губи, рухи, після яких болить шия;
- тики вперше з’явилися в дорослого. Тики починаються в дитинстві; посмикування, що вперше виникли в дорослому віці, частіше виявляються не тиком, а іншим руховим порушенням, і з цим треба розбиратися;
- поряд із посмикуваннями є інші неврологічні симптоми: слабкість у руці чи нозі, хиткість, змінений почерк, втрата вже опанованих навичок, сповільненість, дивна мова;
- різке погіршення — тики за лічені дні стали набагато сильнішими або змінилися до невпізнання, надто якщо це сталося після травми голови, після хвороби або на тлі нових ліків;
- тики заважають їсти, спати, писати, вчитися чи працювати;
- дитині через них важко — соромно, страшно йти до школи, вона замикається або погано говорить про себе;
- разом із тиками з’явилися пригніченість, тривога, спалахи гніву або думки про самоушкодження.
Про дорослих варто сказати окремо, бо тут ховається рідкісне, але важливе. Серед причин уперше виниклих рухів у молодої людини є хвороба Вільсона — порушення обміну міді, що б’є і по печінці, і по нервовій системі. Трапляється вона нечасто, зате виявляється звичайними аналізами і лікується, і що раніше, то кращий результат. Заради таких знахідок нові посмикування в дорослого без огляду не залишають.
Спеціального аналізу «на тики» не існує: діагноз ставлять за розповіддю і за тим, що лікар бачить сам. Обстежують не всіх, а тих, у кого картина вибивається зі звичайної.
Що допомагає, якщо тики заважають
Почнімо з чесного: якщо тики легкі й життя не псують, лікувати їх не потрібно. Мета лікування — не прибрати тики повністю, а повернути людині змогу жити, не озираючись на них.
Перше, що пропонують, — поведінкова терапія, і це не бесіди про те, як давати собі раду, а навчання конкретній навичці. Людину вчать помічати поштовх перед тиком і саме тоді робити інший, несумісний рух: при посмикуванні плечем, наприклад, м’яко витягувати руку, доки поштовх не мине. Є й варіант, де, навпаки, вчаться переносити поштовх, не відповідаючи на нього. Занять потрібно кілька, підходить це дітям приблизно з восьми-дев’яти років і дорослим, а результат тримається, якщо прийоми застосовують і після закінчення курсу.
Ліки потрібні меншості — тим, у кого тики сильні, болісні або відверто заважають жити. Застосовують препарати, що впливають на дофамінову передачу, і засоби з групи альфа-2-агоністів, які заразом допомагають при супутньому дефіциті уваги; при одному впертому тику в конкретному м’язі іноді використовують ін’єкції ботулотоксину. Побічні дії є в усіх — від сонливості й набору ваги до рухових, — тож добирає таке лікування лікар, а не аптека.
І нерідко займатися треба не тиками: якщо в дитини є дефіцит уваги або нав’язливості, допомога саме їм полегшує життя більше, ніж будь-який вплив на посмикування.
А ось те, що не працює, хоч і пропонується охоче: спеціальні дієти, вітаміни й добавки «для нервової системи», ноотропи, гомеопатія. Доказів користі при тиках у них немає, а час і надія на них витрачаються.
Онлайн-консультація
Дистанційний прийом добре підходить для першої розмови про тики. Лікар розпитає, як усе почалося, що саме відбувається і за яких обставин посилюється, подивиться коротке відео, якщо воно є, і здебільшого вже на цьому етапі скаже головне: чи схоже це на звичайні дитячі тики, чи треба щось робити зараз і на що дивитися далі. Розбере й практичний бік — як відповідати на запитання однокласників, що сказати вчителеві, як перебудувати день, щоб дитина висипалася. Онлайн зручно й обговорити, чи є сенс шукати поведінкову терапію, і повернутися із запитанням пізніше, коли картина зміниться. А от при посмикуваннях, що вперше з’явилися в дорослого, при інших неврологічних симптомах або при різкому погіршенні потрібен очний неврологічний огляд — відео його не замінить.
Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.
Проконсультуйтеся з лікарем щодо Тики (нервові тики)
Обговоріть свої симптоми та можливі подальші дії з лікарем онлайн.
Лікарі онлайн щодо Тики (нервові тики)
Обговоріть симптоми та можливі подальші кроки щодо Тики (нервові тики) з лікарем онлайн.
