Синдром Шарля Бонне

Людина, у якої сильно впав зір, раптом починає бачити те, чого немає: візерунок на порожній стіні, гілку через усю кімнату, незнайоме обличчя, дитячу фігурку в кутку. Вона чудово розуміє, що цього там бути не може, і саме тому здебільшого мовчить — боїться, що її вважатимуть за таку, що втратила глузд, і відправлять не до того лікаря. А тим часом усе це давно описано й пояснено: так мозок відповідає на потік зображення, який зник. Стан має ім'я швейцарського природознавця, який у XVIII столітті записав розповіді свого діда, що втрачав зір, — і ані до психічної хвороби, ані до недоумства він стосунку не має.

Що саме постає перед очима

Картинки бувають дуже різні, але коло їх доволі вузьке:

• прості повторювані візерунки — ґратка, клітинка, цегляна кладка, лінії, бджолині стільники. Це найчастіше й найбезневинніше;
• предмети, тварини, дерева, будинки, цілі краєвиди, яких у кімнаті немає;
• люди — часто у старомодному вбранні та капелюхах, іноді маленькі на зріст, іноді зі спотвореними рисами: величезні очі або зуби;
• зображення буває чорно-білим або неприродно яскравим, нерухомим або таким, що пливе; воно може закривати частину поля зору чи накладатися на справжню обстановку.

Епізод починається без попередження і триває від кількох секунд до кількох годин, частіше в спокої, у сутінках, у тиші й на самоті, а також коли людина стомлена. Є три ознаки, за якими це впізнають майже безпомилково. Видіння тільки зорові: вони не розмовляють, не пахнуть, до них не можна доторкнутися, і голосів при цьому не чути. Вони нічого не вимагають і не звертаються до людини. І людина зберігає критику — знає, що перед нею не дійсність, навіть якщо картинка виглядає переконливо.

Чому мозок це вигадує

Найпростіше зрозуміти через порівняння з фантомним болем. Після ампутації людина далі відчуває руку, якої немає: ділянка мозку, що відповідала за неї, лишилася без сигналу й почала видавати власну активність. Із зором відбувається те саме. Зорова кора звикла обробляти безперервний потік зображень; коли око перестає цей потік постачати, вона заповнює порожнечу готовими образами з власних запасів. Мозок здоровий, хворе око — і картинка народжується там, де закінчується зір.

Звідси зрозуміло, у кого таке буває. Майже завжди — на тлі помітної втрати зору: вікової макулярної дегенерації, катаракти, тобто помутніння кришталика, глаукоми, діабетичного ураження сітківки, наслідків інсульту в потиличній частці. Ризик вищий, якщо зір упав швидко і якщо постраждали обидва ока. Це трапляється не тільки в літніх: описані й діти, і молоді люди після травми ока. Серед тих, хто погано бачить, синдром геть не рідкість — просто про нього майже не розповідають, і через те кожен певен, що він єдиний такий.

Що робити, коли картинка з'явилася

Спеціальних ліків від цього не винайшли, але епізод часто вдається урвати. Працює те, що змінює умови для зорової кори:

• швидко порухати очима з боку в бік, не повертаючи голови: п'ятнадцять-тридцять разів, пауза, ще раз;
• змінити освітлення — увімкнути світло, якщо було темно, або приглушити, якщо було надто яскраво;
• підвестися, пройтися, перейти до іншої кімнати, увімкнути радіо чи заговорити з кимось — дати мозкові інший потік;
• перевести погляд на щось інше, поблимати, простягнути руку туди, де бачиться предмет;
• сказати собі вголос, що це робота мозку, а не те, що діється в кімнаті. Саме це знімає більшу частину страху.

Рідше епізоди приходять, якщо висипатися й не доводити себе до виснаження: втома, тривога й самотність — найнадійніші їхні супутники. Удома варто зробити світло яскравішим, користуватися лупою та контрастними позначками, читати великим шрифтом — що активніше працює залишок зору, то менше приводів у кори щось вигадувати. І обов'язково перевірити, чи не можна зір повернути: катаракту оперують, окуляри добирають, набряк сітківки лікують — разом із зором зазвичай минають і видіння. Спроби допомогти ліками існують, але про них говорять лише тоді, коли видіння справді нестерпні: у літніх людей побічні ефекти таких препаратів нерідко важчі за саму проблему.

Коли це не синдром Шарля Бонне

Розбиратися треба серйозно, бо за схожою скаргою стоїть кілька зовсім інших станів. Насторожити має ось що:

• людина не тільки бачить, а й чує голоси, відчуває запахи, доторки або чиюсь присутність поруч;
• вона впевнена, що видіння справжнє: розмовляє з ним, сперечається, діє за його вказівками;
• видіння з'явилися самі собою, без попередньої втрати зору;
• разом із ними наростає забудькуватість, ясність свідомості коливається з дня на день, з'явилися скутість і тремтіння — зорові галюцинації бувають ранньою ознакою деменції з тільцями Леві;
• за лічені дні змінилася поведінка, людина плутається в часі й місці, стала сонливою або, навпаки, збудженою — так виглядає сплутаність свідомості на тлі інфекції, зневоднення чи нових ліків;
• епізоди короткі, однакові, по кілька секунд, завжди той самий спалах або кольорове коло в одній половині поля зору — це може бути напад із потиличної частки;
• перед очима розростається мерехтливий зигзаг, хвилин за двадцять він розповзається і змінюється головним болем — це мігренозна аура;
• усе почалося невдовзі після нового препарату, після різкої відміни снодійних або алкоголю.

Що потребує термінової допомоги

Саме по собі видіння не небезпечне. Небезпечним буває те, на тлі чого воно виникло. Негайно до лікаря, не відкладаючи до ранку, якщо:

• зір упав різко — за години чи дні, на одному або обох очах, з'явилася завіса, тінь збоку чи випадіння поля зору;
• людині за п'ятдесят і разом із погіршенням зору з'явився новий головний біль у скронях, болючість шкіри голови під час розчісування, втома в жувальних м'язах під час їди. Це можливий гігантоклітинний артеріїт — запалення артерій, за якого лік іде на години: без лікування можна втратити й друге око;
• око почервоніло й сильно болить, навколо джерел світла видно райдужні кола, нудить — напад глаукоми;
• раптово ослабла рука чи нога, перекосило обличчя, стало важко говорити або розуміти мову;
• різко, за секунди, виник найсильніший головний біль, якого раніше ніколи не було;
• з'явилися висока температура і сплутаність свідомості.

З будь-чим із цього переліку ранку не чекають: телефонують за єдиним європейським номером екстреної допомоги 112 або одразу їдуть до лікарні.

Чого чекати далі

Прогноз спокійний. У більшості людей видіння з часом слабшають, приходять рідше, а в багатьох зникають протягом року-півтора після того, як зір перестає змінюватися. У частини вони лишаються надовго, але перестають лякати: людина впізнає їх із першої секунди і просто перечікує. Вирішальне значення має не лікування, а пояснення — ті, кому вчасно розповіли, що відбувається, живуть із цим спокійно.

Тому має сенс розповісти про синдром близьким. Інакше одного разу сказане вголос «онде сидить чоловік» налякає рідних, і розмова піде про психіатрію замість офтальмології. І варто запам'ятати головне: побачити те, чого немає, за поганого зору — не ознака божевілля, а очікувана поведінка здорового мозку, який лишився без картинки.

Онлайн-консультація

Дистанційно зручно розібрати саме те, через що люди мовчать роками: чи схоже описане на синдром Шарля Бонне, чи йдеться про інше. Лікар розпитає, який вигляд мають видіння, чи чується при цьому щось, чи зберігається розуміння їхньої несправжності, як і коли падав зір, які ліки приймаються, — і вже з одного цього набору багато що стає ясно. Далі можна спитати, до кого йти насамперед, чи потрібен повторний огляд очей і чи є шанс повернути частину зору. Ознаки зі списку термінової допомоги дистанційно не розбирають: із ними одразу по очну допомогу.

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.