Чутливість до шуму (гіперакузія)
Гіперакузія — це знижена переносимість звичайної гучності. Звуки, яких оточення взагалі не помічає, людині з гіперакузією здаються різкими, оглушливими…
На цій сторінці
Гіперакузія — це знижена переносимість звичайної гучності. Звуки, яких оточення взагалі не помічає, людині з гіперакузією здаються різкими, оглушливими, іноді болючими: дзвін посуду в мийці, шум води з крана, скрип стільця по підлозі, дитячий сміх, шелест пакета. Слух при цьому може бути цілком нормальним — зламано не приймання звуку, а його оцінку: система, яка вирішує, наскільки гучно пролунало, почала завищувати будь-яку цифру. Стан піддається лікуванню, і що раніше ним зайнятися, то менше він встигає змінити спосіб життя.
Як це чується зсередини
Люди описують це по-різному, і відмінності важливі для добору допомоги. В одних звук просто надто гучний: розмова в кав'ярні звучить як крик. В інших він віддає фізичним болем у вусі — колючим, пекучим або тягнучим, — і біль тримається ще кілька годин після того, як джерело замовкло. Треті скаржаться не так на гучність, як на нестерпність: звук викликає миттєвий спалах роздратування й бажання негайно вийти.
Звичайний перелік подразників виглядає буденно: столові прибори об тарілку, гавкіт собаки, пилосос, працюючий двигун, звук чужого жування, писк мікрохвильової печі, гамір у торговому центрі. Чутливість буває однобічною та двобічною, може виникнути за один день після гучної події або наростати місяцями так непомітно, що людина не може назвати початок.
Далі майже завжди починається друге коло проблем. Людина відмовляється від кіно й застіль, перестає керувати автомобілем, працює в навушниках, уникає зустрічей. З'являється постійна насторога: вухо заздалегідь чекає удару звуком. Ця насторога сама собою підвищує чутливість, і виходить замкнене коло, розривати яке доводиться окремо від лікування причини.
Схожі стани, які лікують по-різному
Розмежування тут не формальність: способи допомоги в цих станів різні.
- Мізофонія. Заважає не гучність, а конкретний звук: плямкання, сопіння, клацання ручки, стукіт клавіш. Тихе плямкання поруч нестерпне, гучна музика — ні. Реакція радше гнів і відраза, ніж біль.
- Фонофобія. Провідне відчуття — страх звуку та його очікування. Часто йде разом із мігренню, тривожним розладом, після струсу мозку.
- Явище пришвидшеного наростання гучності. Виникає при зниженні слуху: тихої мови людина не чує й просить повторити, а щойно співрозмовник трохи підвищує голос, звук одразу стає нестерпним. Проміжку між «не чую» і «надто гучно» майже немає. Тут допомагає не відпочинок від звуків, а правильно налаштований слуховий апарат.
- Шум у вухах. Часто сусідує з гіперакузією, і нерідко саме він приводить людину до лікаря. Розбираються зазвичай з обома одразу.
Від чого змінюється переносимість звуку
Єдиної причини в гіперакузії немає. Іноді вона з'являється сама, без приводу, але частіше за нею стоїть щось із переліченого.
- акустична травма: постріл, петарда, вибух, концерт біля самої колонки, робота з гучним інструментом без захисту;
- травма голови та струс мозку — тоді чутливість зазвичай супроводжується головним болем і втомлюваністю;
- хвороба Меньєра та інші хвороби внутрішнього вуха;
- параліч лицевого нерва: м'яз, який гасить гучні звуки в середньому вусі, перестає працювати, і вухо з цього боку лишається без захисту;
- перенесена інфекція вуха, оперізувальний лишай з ураженням вуха, хвороба Лайма;
- мігрень — під час нападу та між нападами;
- особливості розвитку нервової системи: розлади аутистичного спектра, синдром Вільямса;
- тривала тривога, депресія, виснаження після тяжкої хвороби;
- відміна деяких заспокійливих препаратів і приймання ліків, що впливають на слух.
Про одну рідкісну причину варто знати окремо. Різка нестерпність звуку буває при недостатності надниркових залоз — рідкісній гормональній хворобі, небезпечній саме тим, що підкрадається непомітно. Насторожити має поєднання: загострений слух разом із наростальною слабкістю, втратою ваги, потягом до солоного, запамороченням під час вставання і потемнінням шкіри на ліктях, долонних складках і рубцях. Таке поєднання — привід здати аналізи, а не шукати кращі навушники.
Коли йти до лікаря терміново
Сама собою підвищена чутливість до звуку терміновості не потребує, але деякі поєднання розбирають найближчими днями, а не тоді, коли вдасться записатися.
- слух на одному вусі різко впав за години чи добу — раптова втрата слуху лікується тим краще, що раніше почато, і лік іде на дні;
- чутливість з'явилася разом із перекосом обличчя, неможливістю заплющити око, висипаннями у вушній раковині або сильним болем у вусі;
- її супроводжує виражене запаморочення з блюванням або хиткість під час ходьби;
- скарги стосуються лише одного вуха і не минають — однобічне стійке порушення завжди обстежують уважніше за двобічне;
- усе почалося одразу після травми голови, пірнання чи польоту;
- ви чуєте всередині голови власний голос, кроки або рух очей — це ознака рідкісної аномалії скроневої кістки, яку знаходять лише прицільним дослідженням.
Що робить лікар на прийомі
Розмова починається з деталей, які здаються дрібними, а насправді визначають діагноз: які саме звуки заважають, скільки тримається неприємне відчуття, чи є біль, одне вухо чи обидва, що було напередодні початку.
Далі перевіряють слух. Звичайна аудіометрія відповідає, чи є зниження, а до неї додають вимірювання рівня, на якому звук стає неприємним, — цей показник і описує саму гіперакузію, а також дає змогу потім відстежувати покращення об'єктивно, а не за відчуттями. Оглядають барабанну перетинку, оцінюють рухливість ланцюга слухових кісточок і роботу захисного рефлексу середнього вуха. При однобічних скаргах, запамороченні чи підозрі на аномалію скроневої кістки призначають томографію або магнітно-резонансне дослідження.
Окремо з'ясовують, чи немає шуму у вухах, мігрені, тривоги та порушень сну: вони змінюють план допомоги сильніше, ніж здається.
Чим допомагають
Якщо причину знайдено, лікують її: мігрень, інфекцію, хворобу внутрішнього вуха, гормональний розлад. Часто разом із нею минає й чутливість.
Коли явної причини немає, працюють із самою переносимістю. Основа — звукова терапія: протягом дня у фоні тримають тихий, рівний, нічим не примітний звук, гучність якого підвищують дуже повільно, тижнями. Сенс у тому, щоб слухова система заново звикла до звичайного діапазону. Іноді для цього використовують внутрішньовушні генератори шуму, іноді досить побутового фону. Добір гучності — справа фахівця: надто швидкий темп дає відкат.
Друга опора — робота з реакцією на звук. Когнітивно-поведінкова терапія розбирає думки, які запускають напруження, і поступово повертає людину до ситуацій, яких вона уникала. За результатами це найнадійніше підтверджений метод при поєднанні гіперакузії з шумом у вухах. За вираженої тривоги чи безсоння лікар може додати медикаментозну підтримку, але вона обслуговує основну роботу, а не замінює її.
Якщо слух знижений, окреме завдання — правильно налаштований слуховий апарат з обмеженням пікової гучності: без нього слухова система лишається в тиші й чутливість закріплюється.
Що можна зробити самому
- не сидіть у повній тиші: слух, позбавлений навантаження, налаштовується ще чутливіше;
- тримайте вдома неголосний постійний фон — вентилятор, тиху музику без різких переходів, запис дощу;
- повертайтеся до гамірних місць малими кроками: спершу десять хвилин у тихій кав'ярні, а не одразу концерт;
- опануйте спосіб швидко знизити напруження — повільне дихання з подовженим видихом працює і в черзі, і в транспорті;
- налагодьте сон: невиспана людина переносить звук помітно гірше;
- попередьте близьких і колег, що річ не в характері, і домовтеся про прості речі — зачиняти двері, стишувати звук, не вмикати техніку раптово.
Головна помилка — постійні беруші та навушники з шумозаглушенням. Носити їх цілий день здається розумним, але результат протилежний: що ретельніше людина відгороджується від звуку, то нижчим стає поріг, і за кілька місяців нестерпним робиться те, що раніше не заважало. Захист потрібен там, де шум справді небезпечний: на будівництві, під час роботи з електроінструментом, на концерті, у тирі. У звичайному житті його знімають.
Підвищена чутливість до звуку в дітей
Маленькі діти частіше за дорослих лякаються гучного й затуляють вуха руками; зазвичай це вікова особливість, і вона минає. Придивитися варто, якщо дитина уникає їдальні, гамірних ігор чи свят, здригається від побутових звуків, стала гірше говорити або перестала відгукуватися на ім'я.
Окремо перевіряють слух після перенесеного запалення вуха: за скаргами на «надто гучно» іноді стоїть скупчення рідини за перетинкою. У дітей із розладами аутистичного спектра нестерпність звуку трапляється часто й потребує не ізоляції від шуму, а поступового, розміченого заздалегідь звикання та передбачуваного оточення. Дозволяти носити навушники цілий день не варто й тут — з тієї самої причини, що й у дорослих.
Онлайн-консультація
На онлайн-прийомі лікар розбере, які звуки заважають і як саме, з'ясує, що відбувалося перед початком, чи є шум у вухах, запаморочення та зниження слуху, і подивиться вже зроблену аудіограму. Цього досить, щоб відокремити гіперакузію від мізофонії та від зниження слуху, вирішити, чи потрібен терміновий огляд отоларинголога, і накреслити перші кроки звукової терапії, не чекаючи черги на обстеження.
Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.
Лікарі онлайн щодо Чутливість до шуму (гіперакузія)
Обговоріть симптоми та можливі подальші кроки щодо Чутливість до шуму (гіперакузія) з лікарем онлайн.















