Празол

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна капсула містить 40 мг омепразолу (Омеprазол).
Допоміжні речовини з відомою дією: кожна капсула містить 160,05 мг сахарози.
Повний перелік допоміжних речовин див. пункт 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Капсула для прийому всередину, тверда
Капсула для прийому всередину, тверда лікарського засобу Празол складається з помаранчового корпусу з надписом "40"
і синьої кришки з надписом "О".

4. ДЕТАЛЬНІ КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Показання до застосування

Празол показаний до застосування в наступних випадках:
Дорослі:

• Лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.
• Профілактика рецидивів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.
• Лікування виразкової хвороби шлунка.
• Профілактика рецидивів виразкової хвороби шлунка.
• Ерадикація інфекції Helicobacter pyloriу пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, у поєднанні з відповідними антибіотиками.
• Лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаної застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗ).
• Профілактика виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаної застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗ) у пацієнтів групи ризику.
• Лікування рефлюксного езофагіту.
• Тривале лікування пацієнтів після перенесеного рефлюксного езофагіту.
• Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
• Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Діти і підлітки:
Діти віком понад 1 рік і масою тіла ≥ 10 кг:

• Лікування рефлюксного езофагіту.
• Симптоматичне лікування серцебольового синдрому і регургітації кислоти в гастроезофагеальній рефлюксній хворобі. Діти і підлітки віком понад 4 роки:
• Лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, викликаної Helicobacter pylori, у поєднанні з антибіотиками.

4.2. Дозування і спосіб застосування

Дозування
Дорослі
Лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки
Рекомендована доза для пацієнтів з активною виразковою хворобою становить 20 мг один раз на добу. Більшість пацієнтів
відновлюються протягом 2 тижнів після початку лікування. У разі пацієнтів, які не були повністю вилікувані
під час першого етапу лікування, повне відновлення зазвичай відбувається протягом 2 наступних тижнів терапії. У пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, резистентної до лікування, рекомендована доза становить 40 мг один раз на добу; у цих пацієнтів повне відновлення зазвичай відбувається протягом 4 тижнів.
Профілактика рецидивів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки
У профілактиці рецидивів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом
вивчення на наявність Helicobacter pyloriабо якщо ерадикація інфекції Helicobacter pylori
не є можливою рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу. У деяких пацієнтів доза 10 мг на добу
може бути достатньою. У разі відсутності результату від терапії дозу можна збільшити до 40 мг.
Лікування виразкової хвороби шлунка
Рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу. Більшість пацієнтів відновлюються протягом 4 тижнів
після початку лікування. У разі пацієнтів, які не були повністю вилікувані
під час першого етапу лікування, повне відновлення зазвичай відбувається протягом 4 наступних тижнів терапії. У пацієнтів з виразковою хворобою шлунка, резистентної до лікування, рекомендована доза становить 40 мг один раз на добу; у цих пацієнтів повне відновлення зазвичай відбувається протягом 8 тижнів.
Профілактика рецидивів виразкової хвороби шлунка
У профілактиці рецидивів у пацієнтів з виразковою хворобою шлунка, резистентної до лікування, рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 40 мг один раз на добу.
Ерадикація інфекції Helicobacter pylori у пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки
Вибір антибіотика для ерадикації Helicobacter pyloriслід розглядати індивідуально залежно від
толерантності лікарського засобу пацієнтом та відповідно до національних, регіональних і місцевих рекомендацій
щодо опору.

• 20 мг омепразолу + 500 мг кларитроміцину + 1000 мг амоксисиліну, кожен двічі на добу протягом 1 тижня або
• 20 мг омепразолу + 250 мг кларитроміцину (альтернативно 500 мг) + 400 мг метронідазолу (або 500 мг або 500 мг тинідазолу), кожен продукт двічі на добу протягом 1 тижня або
• 40 мг омепразолу один раз на добу, 500 мг амоксисиліну і 400 мг метронідазолу (або 500 мг або 500 мг тинідазолу), кожен продукт тричі на добу протягом 1 тижня. Якщо після закінчення терапії, згідно з будь-яким з вищезазначених схем, у пацієнта зберігається інфекція Helicobacter pylori, лікування можна повторити.

Лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаної застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗ)
Протизапальних лікарських засобів (НПЗ)
Рекомендована доза при лікуванні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаної застосуванням НПЗ, становить 20 мг один раз на добу. Більшість пацієнтів відновлюються протягом 4 тижнів від початку лікування. У разі пацієнтів, які не були повністю вилікувані
під час першого етапу лікування, повне відновлення зазвичай відбувається протягом 4 наступних тижнів терапії.
Профілактика виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, пов'язаної з застосуванням НПЗ
у пацієнтів групи ризику
У профілактиці виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, пов'язаної з застосуванням лікарських засобів групи НПЗ, у пацієнтів групи ризику (віком > 60 років, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі,
кровотеча з травної системи в анамнезі) рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу.
Лікування рефлюксного езофагіту
Рекомендована доза становить 20 мг один раз на добу. Більшість пацієнтів відновлюються протягом 4 тижнів
після початку лікування. У разі пацієнтів, які не були повністю вилікувані
під час першого етапу лікування, повне відновлення зазвичай відбувається протягом 4 наступних тижнів терапії.
У пацієнтів з важким езофагітом рекомендована доза становить 40 мг один раз на добу; у цих пацієнтів повне відновлення зазвичай відбувається протягом 8 тижнів.
Тривале лікування пацієнтів після перенесеного рефлюксного езофагіту
Рекомендована доза для тривалого лікування пацієнтів після перенесеного рефлюксного езофагіту становить 10 мг один раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20-40 мг один раз на добу .
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
Рекомендована доза становить 20 мг на добу. У деяких пацієнтів може бути достатньою доза 10 мг,
тому слід розглядати індивідуальне дозування для кожного пацієнта.
Якщо симптоми не зникають після 4 тижнів лікування дозою 20 мг на добу, рекомендовано провести додаткові дослідження.
Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона
У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона дозу слід встановити індивідуально, а лікування слід продовжувати до тих пір, поки існують клінічні показання. Рекомендована початкова доза становить 60 мг один раз на добу.
У більш ніж 90 % пацієнтів із вираженими симптомами, які погано реагують на інші методи лікування,
ефективним є зазвичай підтримуюче лікування дозою від 20 мг до 120 мг на добу. Омеprазол
у дозах większych ніж 80 мг на добу слід приймати у двох розділених дозах.
Діти і підлітки
Діти віком понад 1 рік і масою тіла ≥ 10 кг
Лікування рефлюксного езофагіту.
Симптоматичне лікування серцебольового синдрому і регургітації кислоти в гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.
Рекомендації щодо дозування наступні:
Рефлюксний езофагіт:тривалість лікування становить від 4 до 8 тижнів.
Симптоматичне лікування серцебольового синдрому і регургітації кислоти в гастроезофагеальній рефлюксній хворобі:тривалість лікування становить від 2 до 4 тижнів. Якщо симптоми не зникають після 2-4 тижнів лікування, слід провести додаткові дослідження.

Діти і підлітки віком понад 4 роки
Лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, викликаноїHelicobacter pylori
При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати національні, регіональні
і місцеві рекомендації щодо опору, тривалість лікування (найчастіше 7 днів, але іноді до
14 днів) та відповідне застосування антибактеріальних лікарських засобів.
Лікування слід проводити під керівництвом лікаря-спеціаліста.
Рекомендації щодо дозування наступні:
Особливі групи пацієнтів
Дозування при нирковій недостатності
У пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози препарату не є необхідною (див. пункт

• 5.2). Дозування при печінковій недостатностіУ пацієнтів з печінковою недостатністю достатньою може бути доза 10 мг до 20 мг на добу (див. пункт 5.2). Дозування у пацієнтів похилого віку (> 65 років)У пацієнтів похилого віку корекція дози препарату не є необхідною (див. пункт 5.2).

Способи застосування
Рекомендовано приймати лікарський засіб Празол ранком, найкраще натще. Капсули слід приймати цілими, запивючи половinou склянки води. Капсул не слід жувати чи розбивати.
Пацієнти, які мають труднощі з ковтанням і діти, які можуть пити або ковтати їжу
у піврідкому стані:
Капсулу можна відкрити і прийняти її вміст, запивючи половinou склянки води або змішавши вміст капсули з легкорозчинним рідиною, наприклад, фруктовим соком або яблучним пюре
або негазованою водою.
Пацієнта слід повідомити, що так отриману суспензію слід випити одразу (або протягом
30 хвилин після підготовки). Суспензію слід завжди перемішувати перед вживанням і запивати половinou склянки води.
Можна також висисяти капсулу, а потім проковтнути пелети, запивая половinou склянки води.
Покритих пелеток для прийому всередину не слід жувати.

4.3 Протипоказання

Гіперчутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу або до будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у пункті 6.1.
Омеprазол, як і інші інгібітори протонної помпи, не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром.

4.4 Спеціальні попередження та обережність при застосуванні

У разі появи будь-яких небажаних симптомів (наприклад, значна, несподівана втрата маси тіла, повторювані блювоти, порушення ковтання, кров'яні блювоти або мелена)
та у разі виразкової хвороби шлунка або якщо існує підозра такої хвороби, перед початком лікування слід виключити існування злоякісної пухлини, оскільки омеprазол може
маскувати симптоми хвороби та сприяти затримці правильної діагностики.
Не рекомендується одночасне застосування атаzanавіру з інгібіторами протонної помпи (див. пункт 4.5).
Якщо лікування комбінацією атаzanавіру та інгібітора протонної помпи є необхідним, рекомендується ретельний клінічний контроль пацієнта у разі комбінації з підвищеною дозою атаzanавіру до 400 мг з ритонавіром у дозі 100 мг; не слід застосовувати дозу більшою ніж 20 мг омеprазолу.

• Омеprазол, як і всі лікарські засоби, що гальмують виділення шлункової кислоти, може зменшувати
  всмоктування вітаміну В (ціанокобаламіну) через відсутність шлункової кислоти або
  гіпохлоргідрію. Слід враховувати це у разі пацієнтів з дефіцитом вітаміну В в організмі та у разі наявності чинників ризику, що призводять до зниження всмоктування вітаміну В під час тривалого лікування.
  Омеprазол є інгібітором CYP2C19. При початку і закінченні терапії омеprазолом слід враховувати можливість взаємодії з лікарськими засобами, метаболізованими за участю CYP2C19. Відомі взаємодії між клопідогрелем і омеprазолом (див. пункт 4.5). Клінічне значення цієї взаємодії
  не є певним. Як заходи обережності рекомендується уникати одночасного застосування омеprазолу
  і клопідогрелу.
  Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у великих дозах та при тривалому лікуванні (понад 1 рік), можуть незначно збільшувати ризик виникнення переломів кісток тазу, кісток зап'ястка або хребта, особливо у осіб похилого віку або у пацієнтів з іншими діагностованими чинниками ризику. Результати проведених досліджень свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть збільшувати загальний ризик переломів на рівні 10-40%. Це також може бути викликано іншими чинниками ризику. Пацієнти з ризиком виникнення остеопорозу повинні отримувати допомогу згідно з чинними клінічними рекомендаціями та повинні приймати відповідну дозу вітаміну Д та кальцію.

  Гіпомагнемія

  У пацієнтів, які приймають інгібітори протонної помпи ( англ. proton pump inhibitors, PPI), як омеprазол, протягом щонайменше трьох місяців та у більшості пацієнтів, які приймають PPI протягом року, відзначені випадки виникнення важкої гіпомагнемії. Можуть виникати важкі симптоми гіпомагнемії, такі як втома, тетанія, марення, головокружіння та коморова аритмія,
  однак вони можуть розпочинатися непомітно і залишатися непоміченими. У пацієнтів, які найбільше страждають від хвороби, гіпомагнемія зменшувалася після відновлення магнію та відміни інгібіторів протонної помпи.
  У пацієнтів, у яких передбачається тривале лікування або які приймають інгібітори протонної помпи разом з дигоксином або іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіпомагнемію (наприклад, діуретики), слід розглядати можливість вимірювання рівня магнію в крові до початку лікування інгібіторами протонної помпи та періодичних вимірювань під час лікування.

  Підостра шкірна форма системного червоного вовчака

  Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язано з спорадичним виникненням підострої шкірної форми системного червоного вовчака.
  Якщо з'являються зміни шкіри, особливо в місцях, відкритих до дії сонячного світла, з одночасним больовим синовітом, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою, а лікар повинен розглядати можливість припинення застосування препарату Празол.
  Виникнення підострої шкірної форми системного червоного вовчака внаслідок попереднього лікування інгібітором протонної помпи може
  збільшувати ризик підострої шкірної форми системного червоного вовчака внаслідок лікування іншими інгібіторами протонної помпи.
  Лікування інгібіторами протонної помпи може незначно збільшувати ризик виникнення інфекцій травної системи бактеріями, такими як Salmonellaі Campylobacter
  (див. пункт 5.1).
  Як і при всіх довгострокових лікуванях, особливо тих, які тривають довше 1 року, пацієнти повинні перебувати під регулярним клінічним контролем.
  Вплив на результати лабораторних досліджень
  Збільшення рівня хромограніну А (CgA) може перешкоджати дослідженням, які виявляють наявність нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього, слід припинити лікування препаратом Празол щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA (див. пункт 5.1). Якщо після початкового вимірювання значення рівня CgA та гастрину все ще виходять за межі референсних значень, дослідження слід повторити через 14 днів після припинення лікування інгібіторами протонної помпи.
  Препарат містить сахарозу.
  Пацієнти з рідкісними спадковими порушеннями, пов'язаними з непереносимістю фруктози, синдромом поганого всмоктування глюкози-галактози або дефіцитом сахарози-ізомальтази, не повинні приймати
  лікарський засіб.
  Діти і підлітки
  Деякі діти з хронічними захворюваннями можуть потребувати тривалого лікування, хоча таке лікування не рекомендується.
  Лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на 1 таблетку, тобто лікарський засіб вважається «вольним від натрію».

  4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

  Вплив омеprазолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
  Лікарські засоби з залежним від pH всмоктуванням
  Зниження шлункової кислоти під час лікування омеprазолом може збільшувати або зменшувати всмоктування лікарських засобів, якщо всмоктування залежить від pH.
  Нелфінавір, атаzanавір
  При одночасному застосуванні нелфінавіру та атаzanавіру з омеprазолом концентрації цих
  лікарських засобів в крові знижуються.
  Одночасне застосування омеprазолу з нелфінавіром протипоказано (див. пункт 4.3).
  Застосування омеprазолу (в одноразовій добовій дозі 40 мг) призводить до зниження середньої значення експозиції на нелфінавір на приблизно 40%, а також середньої значення експозиції на фармакологічно активний метаболіт M8 на приблизно 75 – 90%. Ця взаємодія також може включати гальмування активності CYP2C19.
  Не рекомендується одночасне застосування омеprазолу з атаzanавіром (див. пункт 4.4). Одночасне застосування омеprазолу (в одноразовій добовій дозі 40 мг) та атаzanавіру в дозі 300 мг або ритонавіру в дозі 100 мг призводило у здорових добровольців до 75% зниження значення експозиції на атаzanавір. Збільшення прийманої дози атаzanавіру до 400 мг не компенсувало вплив омеprазолу на рівень експозиції на атаzanавір. Одночасне застосування омеprазолу (в одноразовій добовій дозі 20 мг) та атаzanавіру в дозі 400 мг або ритонавіру в дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження експозиції на атаzanавір на приблизно 30%,
  у порівнянні зі значенням впливу атаzanавіру в дозі 300 мг або ритонавіру в дозі 100 мг, прийнятими один раз на добу.
  Дигоксин
  Одночасне застосування омеprазолу (в дозі 20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців
  показало 10% збільшення біодоступності дигоксину. Рідко спостерігалося токсичне діяння дигоксину. Однак слід бути обережним при застосуванні омеprазолу в великих дозах у пацієнтів похилого віку. У цьому випадку слід контролювати діяння дигоксину.
  Клопідогрел
  У перехрестному клінічному дослідженні застосовувався клопідогрел (індукційна доза 300 мг, а потім 75 мг на добу) в монотерапії або з омеprазолом (80 мг, прийнятий з клопідогрелом) протягом 5 днів.
  При одночасному застосуванні клопідогрелу та омеprазолу спостерігалося зниження рівня експозиції на активний метаболіт клопідогрелу на 46% (день 1) і 42% (день 5).
  Комбіноване застосування клопідогрелу та омеprазолу призводило до зниження середнього значення гальмування агрегації тромбоцитів (IPA) на 47% (після 24 годин) і 30% (день 5). Результати іншого дослідження показали, що прийняття клопідогрелу та омеprазолу в різні години дня не запобігає
  взаємодії між цими лікарськими засобами, яка найімовірніше є результатом гальмування активності CYP2C19 омеprазолом. У спостереженнях та клінічних дослідженнях повідомлялося про несумісні дані
  щодо клінічного значення цієї взаємодії PK/PD, щодо виникнення важких серцево-судинних подій.
  Інші лікарські засоби
  Всмоктування позаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу знижується суттєво, тому їх клінічна ефективність може бути порушена. Слід уникати одночасного застосування позаконазолу та ерлотинібу.
  Лікарські засоби, метаболізовані за участю CYP2C19
  Омеprазол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, відповідального за
  метаболізм цього лікарського засобу. У зв'язку з цим, процеси метаболізму лікарських засобів, що застосовуються одночасно та метаболізуються за участю CYP2C19, можуть бути сповільнені, що призводить до збільшення експозиції організму на ці лікарські засоби. Прикладами таких лікарських засобів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, дазепам та фенітоїн.
  Цилостазол
  У перехрестному дослідженні з застосуванням омеprазолу у здорових добровольців у дозі 40 мг стверджувалося про підвищення значення C і AUC для цилостазолу, відповідно, на 18% і 26%, а також підвищення значення цих параметрів для одного з активних метаболітів цилостазолу, відповідно, на 29% і 69%.
  Фенітоїн
  Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в крові під час перших 2 тижнів після початку лікування омеprазолом та у разі зміни дози фенітоїну слід контролювати
  і коригувати дозу до закінчення лікування омеprазолом.
  Невідомий механізм дії
  Саквінавір
  Одночасне застосування омеprазолу та саквінавіру/ритонавіру призводить до збільшення концентрації саквінавіру в крові до приблизно 70%, з хорошою толерантністю у пацієнтів з ВІЛ.
  Такролімус
  При одночасному застосуванні такролімусу з омеprазолом відзначалося збільшення рівня цього лікарського засобу в крові. Рекомендується ретельний контроль рівня такролімусу та параметрів функції нирок (кліренс креатиніну), з відповідною корекцією дози такролімусу.
  Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омеprазолу
  Інгібітори CYP2C19 і (або) CYP3A4
  Оскільки омеprазол метаболізується за участю CYP2C19 і CYP3A4, застосування лікарських засобів з відомою здатністю гальмувати CYP2C19 або CYP3A4 (наприклад, кларитроміцину та вориконазолу) може призводити до збільшення рівня омеprазолу в крові через зниження метаболізму цього лікарського засобу. Одночасне застосування вориконазолу призводить до більш ніж двократного збільшення експозиції на омеprазол. Через хорошу толерантність омеprазолу в таких великих дозах корекція його дози не є необхідною. Однак корекція дози лікарського засобу слід розглядати у разі пацієнтів з важкою печінковою недостатністю та у разі необхідності тривалого застосування лікарського засобу.
  Індуцтори CYP2C19 і (або) CYP3A4
  Застосування лікарських засобів, які індукують активність CYP2C19, CYP3A4 або обох цих цитохромів (наприклад, рифампіцину та дігидроксикумарину), може призводити до зниження рівня омеprазолу в крові через збільшення його метаболізму.

  4.6 Вплив на фертильність, вагітність і лактацію

  Вагітність
  Результати трьох перспективних епідеміологічних досліджень (понад 1000 результатів) показали, що
  омепразол не впливає несприятливо на перебіг вагітності, плід, новонароджених. Омеprазол може бути
  застосований під час вагітності.
  Грудне вигодовування
  Омеprазол проникає в грудне молоко жінок, які годують, однак при застосуванні терапевтичних доз його вплив на дитину є малоймовірним.

  4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати механічні засоби

  Празол найімовірніше не впливає на здатність керувати транспортними засобами
  і обслуговувати механічні засоби. Можуть виникати побічні дії, такі як головокружіння і порушення зору (див. пункт 4.8). Якщо в пацієнта виникнуть такі побічні дії, він не повинен керувати транспортними засобами чи обслуговувати механічні засоби.

  4.8 Побічні дії

  Найчастіші побічні дії (1-10% пацієнтів) - це: головний біль, біль у животі,
  запор, діарея, метеоризм і нудота / блювота.
  Нижче перелічені побічні дії, які були відзначені або які могли виникнути під час клінічних досліджень та після реєстрації омеprазолу.
  Жодна побічна дія не була визнана пов'язаною з дозуванням.
  Побічні дії подано за частотою та класифікацією систем і органів.
  Частота виникнення подано згідно з наступною конвенцією: дуже часто (≥ 1/10), часто
  (≥ 1/100 до <1>

  Класифікація систем і органів / частота виникнення	Побічна дія
  Забурення крові і лімфатичної системи
  Рідко:	Лейкопенія, тромбоцитопенія
  Дуже рідко:	Агранулоцитоз, панцитопенія
  Забурення імунної системи
  Рідко:	Алергічні реакції, наприклад, гарячка, ангіоневротичний едем і анафілактична реакція та (або) анafilаксія
  Забурення метаболізму і харчування
  Рідко:	Гіпонатрімія
  Невідома:	Гіпомагнемія
  Забурення психіки
  Не дуже часто:	Безсоння
  Рідко:	Побудження, сплутаність, депресія
  Дуже рідко:	Агресія, марення
  Забурення нервової системи
  Часто:	Головний біль
  Не дуже часто:	Головокружіння центрального походження, парестезії, сонливість
  Рідко:	Забурення смаку
  Забурення очей
  Рідко:	Забурення зору
  Забурення вуха і лабіринту
  Не дуже часто:	Головокружіння лабіринтного походження
  Забурення дихальної системи, грудної клітки і середостіння
  Рідко:	Бронхоспазм
  Забурення шлунка і кишок
  Часто:	Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота і (або) блювота, поліп шлунка (бенігні)
  Рідко:	Сухість у роті, стоматіт і грибкова інфекція травної системи
  Забурення печінки і жовчних шляхів
  Не дуже часто:	Збільшення активності печінкових ферментів
  Рідко:	Гепатит з жовтяницею або без жовтяниці
  Дуже рідко:	Печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з попередньою печінковою хворобою.
  Забурення шкіри і підшкірної клітковини
  Не дуже часто:	Дерматит, свербіж, висип, кропив'янка
  Рідко:	Волосся випадає, підвищена чутливість до світла

  Дуже рідко:	Еритема мультиформна, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз
  Частота невідома:	Підостра шкірна форма системного червоного вовчака (див. пункт 4.4)
  Забурення м'язів і кісткової системи
  Часто:	Біль у спині
  Не дуже часто:	Переломи кісток тазу, кісток зап'ястка або хребта
  Рідко:	М'язові спазми, біль у кінцівках, артралгія
  Забурення нирок і сечовидільної системи
  Рідко:	Інтерстиціальний нефрит, інфекції сечовидільної системи, часте сечовипускання, протеїнурія, гематурія, глюкозурія, біль у яєчках, підвищення рівня креатиніну в сироватці
  Забурення статевої системи і молочних залоз
  Дуже рідко:	Гінекомастія
  Загальні розлади і місцеві реакції
  Не дуже часто:	Загальне нездужання, набряки
  Рідко:	Гарячка, надмірне потіння, втома

  Діти і підлітки
  Безпека застосування омеprазолу була оцінена у 310 дітей віком від 0 до 16 років,
  з хворобою, пов'язаною з надмірним виділенням шлункової кислоти. Доступні обмежені довгострокові дані безпеки щодо 46 дітей, які піддавалися підтримуючій терапії омеprазолом під час клінічного дослідження над важким ерозивним езофагітом протягом періоду до 749 днів. Профіль побічних дій був загалом таким самим, як у пацієнтів-дорослих, які приймали короткострокове та довгострокове лікування. Відсутні довгострокові дані щодо впливу омеprазолу на статеве дозрівання та зростання.
  Зголошення підозрюваних побічних дій
  Після реєстрації лікарського засобу важливо zgолошувати підозрювані побічні дії. Це дозволяє безперервно моніторити співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Особи, які належать до фахового медичного персоналу, повинні zgолошувати будь-які підозрювані побічні дії за допомогою Департаменту моніторингу побічних дій лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України:
  вул. Миколи Амосова, 7, 03022, м. Київ, тел.: +38 (044) 279-64-04, факс: +38 (044) 279-64-04, електронна адреса: [[email protected]](mailto:[email protected]).
  Побічні дії можна zgолошувати також відповідальній особі.

  4.9 Передозування

  Дані про передозування омеprазолу у людей обмежені. У літературі описані
  випадки застосування лікарського засобу в дозах до 560 мг та окремі повідомлення про застосування одноразової дози 2 400 мг омеprазолу (120 разів більшої дози, ніж рекомендована клінічна доза). Відзначені симптоми передозування омеprазолу - це: нудота, блювота, головокружіння центрального походження, біль у животі, діарея та головний біль. У окремих випадках також описувалися апатія, депресія та сплутаність.
  Всі симптоми, описані після передозування омеprазолу, були тимчасовими та не спостерігалися після їх зникнення важливі клінічні наслідки. Збільшені дози омеprазолу не змінювали швидкість елімінації лікарського засобу (кінетика першого порядку). Слід застосувати симптоматичне лікування, якщо така необхідність існує.

  5.1 Фармакодинамічні властивості

  Фармакотерапевтична група: Інгібітори протонної помпи, код АТХ: А02БС01
  Механізм дії
  Омепразол є рацемічною сумішшю двох активних енантіомерів. Він викликає зменшення виділення соляної кислоти в шлунку шляхом високоселективного механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи в клітинах шлунку. Дія омепразолу є швидкою і забезпечує контроль шляхом оборотного гальмування виділення соляної кислоти в шлунку при введенні один раз на добу.
  Омепразол є слабкою основою, яка досягає високої концентрації в кислотному середовищі канальців видільних клітин слизової оболонки шлунку. Там він перетворюється в активну форму і викликає гальмування активності одного з ферментів протонної помпи - H+,K+-АТФ-ази.
  Вплив на останню стадію формування соляної кислоти в шлунку залежить від дози і забезпечує ефективне гальмування виділення соляної кислоти в шлунку, як основного, так і стимульованого, незалежно від чинника, що стимулює це виділення.
  Фармакодинамічна дія
  Спостережувана фармакодинамічна дія омепразолу можна пояснити його впливом на виділення соляної кислоти в шлунку.
  Вплив на виділення соляної кислоти в шлунку
  Пероральне введення омепразолу один раз на добу забезпечує швидке і ефективне гальмування виділення соляної кислоти в шлунку протягом усієї доби, при цьому максимальна дія спостерігається після 4 днів введення омепразолу. Після цього часу застосування омепразолу в дозі 20 мг на добу у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки відбувається зменшення середньої добової кислотності шлункового соку на близько 80%. Середнє зменшення максимального виділення кислоти після стимуляції пентагастрином становить близько 70% після 24 годин після введення омепразолу.
  Пероральне застосування омепразолу в дозі 20 мг у пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки викликає утримання значення pH в шлунку на рівні ≥ 3 протягом середньому 17 годин протягом доби.
  Внаслідок зменшення виділення соляної кислоти і зменшення кислотності шлункового соку омепразол, залежно від дози, зменшує вплив на стравохід кислотного вмісту шлунку у пацієнтів з рефлюксною хворобою стравоходу.
  Ступінь гальмування виділення соляної кислоти залежить від величини площі під кривою, що зображає залежність концентрації омепразолу в плазмі від часу (AUC); немає ж залежності від фактичної, миттєвої концентрації омепразолу в плазмі.
  Під час лікування омепразолом не спостерігається тахіфілаксія.
  Вплив на Helicobacter pylori
  У хвороби виразки шлунку і дванадцятипалої кишки часто спостерігається інфекція бактерією Helicobacter
  pylori, яка є основною причиною запалення слизової оболонки шлунку. Інфекція Helicobacter pylori
  разом з шлунковим соком є основними чинниками, що викликають виразкову хворобу. Вважається також, що інфекція Helicobacter pyloriє одним з основних чинників, що викликають атрофічне запалення слизової оболонки шлунку, яке пов'язане з підвищенням ризику розвитку раку шлунку.
  Ерадикація H. pyloriза допомогою омепразолу та антибактеріальних препаратів викликає високий відсоток видужань та тривалу ремісію виразкової хвороби.
  Встановлено, що двокомпонентна терапія менш ефективна, ніж трикомпонентна. Однак її можна застосовувати у випадку, коли надчутливість виключає застосування трикомпонентної схеми.
  Вплив на інші процеси, пов'язані зі зменшенням виділення шлункової кислоти
  Під час тривалого лікування омепразолом часто збільшується частота виникнення кістозних утворень у шлунку. Вони виникають внаслідок гальмування виділення соляної кислоти в шлунку. Вони мають доброякісний характер і, ймовірно, проходять самостійно.
  Зменшена кислотність шлункового соку, викликана різними чинниками, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій, що нормально存在ують у травній системі.
  Лікування препаратами, що нейтралізують шлункову кислоту, може привести до легкого підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, наприклад, бактеріями Salmonellaабо Campylobacter.
  Під час лікування препаратами, що гальмують виділення шлункової кислоти, концентрація gastrину в сироватці крові збільшується в відповідь на зменшення виділення соляної кислоти. Концентрація CgA також збільшується через зменшення кислотності всередині шлунку. Збільшення концентрації CgA може перешкоджати дослідженням, що виявляють наявність нейроендокринних пухлин.
  Доступні опубліковані дані свідчать, що лікування інгібіторами протонної помпи слід перервати за 5 днів до 2 тижнів перед вимірюванням концентрації CgA. Це має на меті дозволити повернення концентрації CgA, помилково збільшеної внаслідок лікування інгібіторами протонної помпи, до референсного діапазону.
  Діти та підлітки
  У неконтрольованому дослідженні з участю дітей (у віці від 1 до 16 років) з важким рефлюксним езофагітом, омепразол у дозах 0,7 до 1,4 мг/кг покращив стан пацієнтів у 90% випадків, а також значно зменшив симптоми рефлюксу. У одному подвійному сліпому дослідженні діти у віці від 0 до 24 місяців з клінічно діагностованою рефлюксною хворобою стравоходу були лікувані дозами 0,5, 1,0 або 1,5 мг омепразолу/кг маси тіла. Частота блювань та (або) регургітації зменшилася на 50% після 8 тижнів лікування незалежно від дози.
  Ерадикація H. pylori у дітей
  У рандомізованому, подвійному сліпому клінічному дослідженні (дослідження Héliot) було встановлено ефективність і безпеку омепразолу, введеного в поєднанні з двома антибіотиками (амоксициліном і кларитроміцином), у лікуванні інфекцій Helicobacter pyloriу дітей у віці 4 років і старших, які хворіли на запалення слизової оболонки шлунку: рівень ерадикації Helicobacter pylori:
  74,2% (23/31 пацієнта) для поєднання омепразол + амоксицилін + кларитроміцин, у порівнянні з 9,4% (3/32 пацієнта) для поєднання амоксицилін + кларитроміцин. Однак не було даних про клінічну користь щодо симптомів диспепсії. Це дослідження не надає інформації про дітей у віці нижче 4 років.

  5.2 Фармакокінетичні властивості

  Всмоктування
  Омепразол не є стійким у кислотному середовищі і тому вводиться перорально у вигляді капсул, заповнених гранулами, покритими захисним шаром проти дії соляної кислоти в шлунку.
  Омепразол швидко всмоктується і досягає максимальної концентрації в плазмі протягом близько 1-2 годин після введення. Омепразол всмоктується в тонкому кишечнику, зазвичай протягом 3-6 годин.
  Одночасне споживання їжі не впливає на біодоступність омепразолу. Біодоступність омепразолу після одноразового перорального введення становить близько 40%. Введення багаторазове один раз на добу викликає збільшення біодоступності до близько 60%.
  Дистрибуція
  Об'єм дистрибуції у здорових осіб становить близько 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол зв'язується з білками плазми на близько 97%.
  Метаболізм
  Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому P450 (CYP), головним чином за допомогою поліморфної форми ізоензиму CYP2C19, який викликає утворення основного метаболіту, що存在ує в плазмі - гідроксіомепразолу. Решта частина залежить від іншого специфічного ізоензиму - CYP3A4, відповідальному за утворення сульфону омепразолу.
  Унаслідок високої спорідненості омепразолу до CYP2C19, існує потенційний ризик конкурентного гальмування і метаболічних взаємодій з іншими субстратами CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до CYP3A4, омепразол не гальмує метаболізм інших субстратів CYP3A4 чи основних ізоензимів CYP.
  У близько 3% популяції кавказоїдів і 15-20% популяції азіатів не існує ізоензиму CYP2C19 з нормальною активністю. Це особи з повільним метаболізмом препаратів, у яких метаболізм омепразолу відбувається, ймовірно, за допомогою CYP3A4. Після багаторазового введення 20 мг омепразолу на добу, середнє значення площі під кривою залежності концентрації в плазмі від часу (AUC) було у 5-10 разів вище у осіб з повільним метаболізмом препаратів, ніж у осіб, у яких існує нормальна активність ферменту CYP2C19 (особи з швидким метаболізмом). Середні концентрації в плазмі також були вищими у 3-5 разів. Ці дані не мають значення для дозування омепразолу.
  Елімінація
  Період напіввиведення з плазми становить зазвичай менше 1 години як після одноразового введення, так і після багаторазового введення один раз на добу. Омепразол повністю елімінується з плазми між введенням наступних доз. Не спостерігається кумуляція продукту під час введення один раз на добу. Близько 80% введеної перорально дози виділяється у вигляді метаболітів з сечею.
  Решта частина виділяється з калом, головним чином з жовчю.
  Загальна площа під кривою залежності концентрації омепразолу в плазмі від часу (AUC) збільшується після багаторазового введення продукту. Це явище залежить від дози продукту і має нелінійний характер. Ця залежність від дози і часу пояснюється зменшенням ефекту першого проходження та зменшенням кліренсу організму, викликаного, ймовірно, гальмуванням активності ферменту CYP2C19 омепразолом і (або) його метаболітами (наприклад, сульфоном).
  Жоден з метаболітів не впливає на виділення соляної кислоти в шлунку.
  Особливі групи пацієнтів
  Пацієнти з порушеннями функції печінки
  У пацієнтів з негодою печінки метаболізм омепразолу сповільнюється, що викликає збільшення AUC. Омепразол не має тенденції до кумуляції при дозуванні один раз на добу.
  Пацієнти з порушеннями функції нирок
  Фармакокінетика омепразолу, включаючи біодоступність і швидкість елімінації, не змінюється у пацієнтів з порушеннями функції нирок.
  Пацієнти похилого віку
  У пацієнтів похилого віку (75-79 років) метаболізм омепразолу сповільнюється незначно.
  Діти
  Під час застосування рекомендованих доз у дітей у віці понад 1 рік спостерігаються концентрації в плазмі, подібні до тих, що спостерігаються у дорослих. У дітей у віці нижче 6 місяців кліренс омепразолу малий через малу здатність до метаболізму омепразолу.

  5.3 Дані про безпеку перед клінічними дослідженнями

  У щурів під час тривалих досліджень омепразолу було спостережено гіперплазію і ознаки злоякісної трансформації клітин ECL у шлунку. Це було викликано тривалим збільшенням концентрації gastrину, яке було вторинним до гальмування виділення шлункового соку. Подібні дії були спостережені після лікування антагоністами рецептора H2, іншими інгібіторами протонної помпи і після часткової резекції шлунку. Від цього слідує, що описані зміни в клітинах ECL шлунку не залежать від застосування конкретного препарату.

  6 ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ

  6.1 Перелік допоміжних речовин

  сахароза, драже (сахароза, кукурудзяний крохмаль),
  повідон К30,
  лаурилсульфат натрію,
  карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А),
  фосфат натрію дванадцятиводний,
  гіпромелоза 6 сП,
  цитрат трієтилу,
  кополімер метакрилової кислоти і етилакрилату 1:1,
  гідроксид натрію,
  діоксид титану (Е 171),
  талк
  Склад желатинової капсули:
  Кришка:
  желатина,
  еритроза (Е 127),
  індіго кармін (Е 132),
  діоксид титану (Е 171),
  очищена вода.
  Корпус:
  желатина,
  еритроза (Е 127),
  хіноліновий жовтий (Е 104),
  діоксид титану (Е 171),
  очищена вода.
  Друк:
  шелак,
  пропіленгліколь,
  повідон,
  гідроксид натрію,
  діоксид титану (Е 171).

  6.2 Несумісності

  Не застосовується.

  6.3 Термін придатності

  2 роки

  6.4 Спеціальні заходи обережності під час зберігання

  Зберігати при температурі нижче 30°C.

  6.5 Тип і вміст упаковки

  Блістер з плівки PA/Алюмінію/PVC/Алюмінію в паперовій коробці.
  Упаковка для однієї дози містить 7, 14, 28 або 56 капсул.
  Не всі типи упаковок повинні бути в обігу.

  6.6 Спеціальні заходи обережності щодо видалення та підготовки лікарського засобу до застосування

  Застосування
  Без спеціальних вимог.

  7. ЮРИДИЧНА ОСОБА, ВІДПОВІДАЛЬНА ЗА ВИПУСК У ОБІГ

  ДОПУСКУ

  Adamed Pharma S.A.
  Pieńków, вул. M. Adamkiewicza 6A

  • 05 – 152 Czosnów

  8. НОМЕР ДОПУСКУ В ОБІГ

  22182

  9. ДАТА ВИДАННЯ ПЕРШОГО ДОПУСКУ В ОБІГ

  І ДАТА ПРОТРОВЖЕННЯ ДОПУСКУ

  Дата видання першого допуску в обіг: 07.11.2014

  10. ДАТА ВИДАННЯ ТА ЧАСТКОВОЇ ЗМІНИ ТЕКСТУ

  ОПИСУ ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ